У класичній криптографії розрізняють чотири типи шифрів заміни:
- Шифри простої заміни. Один символ відкритого тексту замінюється одним символом зашифрованого тексту;
- Шифри складної заміни. Один символ відкритого тексту замінюється одним або кількома символами зашифрованого тексту, наприклад: «А» може бути замінений «С» або «Р04Е»;
- Шифри блокової заміни. Один блок символів відкритого тексту замінюється блоком закритого тексту, наприклад: «ABC» може замінений «СРТ» або «КАР»;
- Поліалфавітние шифри заміни, в яких до відкритого тексту при ¬ змінюються декілька шифрів простої заміни.

Класична криптографія , зокрема теорія зв'язку в секретних системах, заснована К. Шенноном, виходила з того, що ключі 1 і 2 (рис. 1.1), що використовуються відповідно для шифрування і розшифрування, є секретними і однаковими, і передача їх повинна здійснюватися по надійному каналу обміну ключової інформації. Подібні алгоритми були названі симетричними, так як зашифрування і розшифрування відбувається на однакових ключах. Однак розвиток теорії побудови алгоритмів шифрування з відкритими ключами, родоначальниками якої стали Діффі і Хелман, поклало початок повсюдного використання асиметричних алгоритмів шифрування, в яких ключі зашифрування і розшифрування різні. Залежно від застосування один з ключів буде відкритим, то є загальнодоступною, а інший необхідно зберігати в секреті.